Цей твір я вивішувала у Луврі в Парижі, як власний міф про справедливість, що прокидається у крові й молоці світанку.
 Образ Вія з текстів Гоголя я пропускаю через себе: у його погляді немає доброго чи злого — лише чисте бачення, що вирізає ілюзії з людського тіла.
 
 Правосуддя віє як холодний подих за спиною: у ньому є милість, але немає втечі.